Ми зарахували до предтеч сучасної американської поезії лише трьох поетів, що виступили на кін літератури в Новім Світі в кінці минулого сторіччя: Уота Уітмена, Едвіна Маркгама й Горація Траубеля (один із них, Маркгам, живе ще й досі, а Траубель умер недавно — року 1919).
Такий вибір може декому видатися не вповні оправданим. Чому б, наприклад, не зарахувати до предтеч і Едгара Аллана По, що його форма має прихильників і наслідувачів у молодшій генерації американських естетів, або Лонгфелло чи Брет-Гарта, як співців піонерства й, до певної міри, боротьби білої культури з напівдиким Далеким Заходом? Але певне оправдання для такого вибору є вже в тім, що ні естетизм та символізм По, ні піонерство не є характерними для сучасної американської поезії. Молоді естети в сучасній поезії являють собою лиш певну реакцію, тимчасову й неглибоку, на надмірне захоплення верлібром, на нехтування всіма законами й традиціями поетичної форми. Також не має поважного місця
med.00407.007.jpgв сучасній поезії Америки піонерство в його старовиннім значінні. Оспівування боротьби з природою та з дикунами давно вже уступило своє місце мотивам класової боротьби (часом, правда, замаскованим).
Уітмен оспівував нову економічно могутню й демократичну країну. Тугою по тій, оспіваній ним, демократії просякнено й усю сучасну американську поезію. Уітмен дав вільний вірш і тенденції до боротьби із старими традиціями форми; ці тенденції й понині переважають в американській поезії. Траубель продовжував, уперто й переконано, новаторство свого вчителя Уітмена в ті часи, коли ще жоден із них — ні вчитель, ні учень — не добилися визнання від американського суспільства. Маркгам перший почав у поезії виводити пригнобленого працею робітника, як героя; це було антитезою рівноасно до уітменівського безоглядного захоплення демократією й до абстрактного символізму й естетизму його інших попередників. При чім помилкою було б приписувати ці нові мотиви Маркгама впливам співців, породжених англійською буржуазною революцією (Шеллі, Бернс, Блейк, Томас Гуд). Ні, це було природно-американським явищем і тільки тому викликало таку сенсацію й таке захоплення в американськім тодішнім суспільстві.
Ось причини, що спонукали нас до включення саме цих трьох поетів до рубрики предтеч сучасної поезії: Уітмена, Маркгама, Траубеля.
Ми не маємо наміру в цьому коротенькому начерку всебічно оцінити Уота Уітмена, як поета. На це в нас не стало б місця, та й потреби цього ми в даному випадку не маємо. Задавшись метою скласти антологію нової сучасної американскої поезії, ми вміщуємо в книжку поета минулого віку, Уітмена, лиш як предтечу сучасної поезії. Отже, мета цього начерку — виявити вплив Уітмена на сучасну американську поезію.
А вплив той був надзвичайно міцний і, головне, масовий. Можна без перебільшення сказати, що вся американська поезія демократичного ренесансу носить на собі печать уітменізму. Вся — хіба за винятком невеликої групи наймолодшої генерації (це цікаво, що ренесанс в американській поезії, що почався якихся 14-15 років тому, вже встиг поділитись на генерації). Досить того, що сами поети визнають на собі той вплив, а хто ж не знає, що не легко добитись від поета такого визнання.
med.00407.009.jpgМарк Істман, публіцист, критик і поет, у своїм досить обширнім огляді — "Американські ідеали поезії" (власне, це вступ до його збірки віршів "Кольори Життя") говорить, що найбільше вплинули на сучасну американську поезію й визначили її нинішні форми й ідеологію два такі протилежні таланти, як Едгар Аллан По і Уот Уітмен.
"Поезія, що має за свій об'єкт життя демократичну дійсність, скорше має маніфестувати той надзвичайний наплив і перевагу матеріалу над структурою, що ним Уітмен причарував світ. В Америці, у всякому разі, свобода й гостра одвертість міцного мистецтва асоційована з традиціями, що він заснував"...
Чим, власне, пояснюється такий вплив Уітмена на нинішню американську поезію, після стількох років невизнання його американським суспільством? Бо ж загальновідомий є факт, що Уітмен був аж до останнього десятиріччя більш популярний в Європі, зокрема в Росії, ніж на своїй батьківщині. Може, найбільш оригінальна є відповідь на це питання, що її дає відомий критик-напівмарксист Флойд-Делль:
"...Він бачив майбутнє, що наступало, як армія з прапорами, щоб звільнити пригнічене й безнадійне місце Людини. Він знав, що воля йде й що це зобов'язує нас бути готовими до неї. Він передбачав руйнування старовинних пут і проповідував злиття разом брата з братом у героїчнім, мужнім коханні... Він заволодів фактично мріями, що їх пророки вісімнадцятого віку плекали перед ним — тільки з тією ріжницею, що він віддавався радше емоціональним, ніж інтелектуальним заходам людства до створення нового суспільства... Він справді знов відкрив розкішні утопічні мрії вісімнадцятого віку".
Це оригінальне порівняння Уота Уітмена з утопістами XVIII сторіччя хоч і не є вповні вірним, але все ж має свою певну рацію. Уітмен для сучасних поетів
med.00407.010.jpgз'явився саме могутнім утопістом-пророком, що поставив перед ними великий ідеал:
— Демократію.
І як пізніші апологети наукового соціялізму черпали свої перші стимули до обгрунтування наукового соціялізму від попередників-утопістів, так само й поети демократичного ренесансу, навіть піонери пролетарської поезії, повинні були виховуватись на Уітмені. І тому, що Уітмен перший висунув гасло демократизму (а сумом за цим утраченим скарбом просякнено мало чи не всю сучасну американську поезію), і тому, що Уітмен взагалі був перший американський поет. До нього вся поезія Америки являла собою наслідування поезії англійської (за незначними винятками). Уітмен дав американській поезії новий, американський, зміст і нову, невластиву тодішній Европі, форму.
Але більшість сучасних американских поетів лише формально прийняла спадщину Уітмена, не розуміючи дійсного єства його пророцтв. Уітмен був співцем сучасного йому світу не тому, що виправдовував його хиби, а тому, що, як пише вже цитований нами Флойд-Делль, "він бачив у дуже бридкім сучаснім матеріяли, з яких має бути створено майбутнє".
Це джерело Уітменівського оптимізму досить карикатурно відбилося на сучасних американських поетах-"демократах". Не вміючи з Уітменівською космічністю приймати все, що існує, не вміючи в надто бридкім сучаснім капіталістичної Америки знаходити матеріялу, з якого має бути збудоване майбутнє, вони все-таки, слідом за Уітменом, намагаються виявляти американський патріотизм. Отже не дивно, що той їхній патріотизм звучить фальщиво.
Вселенскість та аполітичність Уітмена вони сприймають, як виправдання їхньої власної байдужости до
med.00407.011.jpgкласової боротьби, в той час як сам Уітмен давав цілком ясні причини своєї відокремленності від класової боротьби:
"Робітниче питання не підносилося тоді (в часи громадянської війни) так, як тепер — мабуть, це причина, чому я не охопив його. Воно стає життьовим питанням — колись стане життьовим питанням; тоді хтось має остерігатись, особливо істоти з великим достатком, видертим із поту і крови бідних. Це так, все воно так. Та поки-що я не збираюся належати до жодної партії".
Так казав Уітмен у розмові з Г. Траубелем. Робітниче питання давно вже стало життьовим питанням, але нинішні спадкоємці Уітмена в більшості своїй все-таки продовжують оспівувати демократію, як абстракцію. Вони не вміють знаходити в сучаснім того матеріялу, що з нього буде створене (або, скорше, який створить) майбутнє — вони не добачають пролетаріяту та його класової боротьби.
Але, мимо тих прогалин, сучасна американська поезія своїм буйним розквітом виконала заклик Уітмена:
Поети прийдешнього, промовці, співці, музики прийдешнього! ......................................... Прокиньтеся! бо ви повинні виправдать мене.Сучасні поети Америки виправдали Уітмена. Його мотиви, його форми, його ідеологія (хоч і не вповні відчута сучасними поетами), панують в американській поезії. І коли Уітмен у свій час на запитання, що він думає про Едгара По, відповів: "Багато є кімнат у будинку поезії", то ми можемо з певністю сказати:
Незалежно від того, хто зайняв окремі кімнати в будинку американської поезії, весь той будинок є спадщина Уітмена.
Нечисленні переклади з Уітмена, що їх ми тут подаємо, зроблено з єдиного повного видання його творів, що вийшло за редакцією його літературних спадкоємців — Р. М. Бока, Т. Б. Гарнеда й Г. Л. Траубеля в 1919 році в Гарден-Сіті (штат Нью-Йорк).