Skip to main content

Antolohia amerykanskoi poezii 1855–1925

 med.00407.006.jpg

ПРЕДТЕЧІ СУЧАСНОЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Ми зарахували до предтеч сучасної американської поезії лише трьох поетів, що виступили на кін літератури в Новім Світі в кінці минулого сторіччя: Уота Уітмена, Едвіна Маркгама й Горація Траубеля (один із них, Маркгам, живе ще й досі, а Траубель умер недавно — року 1919).

Такий вибір може декому видатися не вповні оправданим. Чому б, наприклад, не зарахувати до предтеч і Едгара Аллана По, що його форма має прихильників і наслідувачів у молодшій генерації американських естетів, або Лонгфелло чи Брет-Гарта, як співців піонерства й, до певної міри, боротьби білої культури з напівдиким Далеким Заходом? Але певне оправдання для такого вибору є вже в тім, що ні естетизм та символізм По, ні піонерство не є характерними для сучасної американської поезії. Молоді естети в сучасній поезії являють собою лиш певну реакцію, тимчасову й неглибоку, на надмірне захоплення верлібром, на нехтування всіма законами й традиціями поетичної форми. Також не має поважного місця

 med.00407.007.jpg

в сучасній поезії Америки піонерство в його старовиннім значінні. Оспівування боротьби з природою та з дикунами давно вже уступило своє місце мотивам класової боротьби (часом, правда, замаскованим).

Уітмен оспівував нову економічно могутню й демократичну країну. Тугою по тій, оспіваній ним, демократії просякнено й усю сучасну американську поезію. Уітмен дав вільний вірш і тенденції до боротьби із старими традиціями форми; ці тенденції й понині переважають в американській поезії. Траубель продовжував, уперто й переконано, новаторство свого вчителя Уітмена в ті часи, коли ще жоден із них — ні вчитель, ні учень — не добилися визнання від американського суспільства. Маркгам перший почав у поезії виводити пригнобленого працею робітника, як героя; це було антитезою рівноасно до уітменівського безоглядного захоплення демократією й до абстрактного символізму й естетизму його інших попередників. При чім помилкою було б приписувати ці нові мотиви Маркгама впливам співців, породжених англійською буржуазною революцією (Шеллі, Бернс, Блейк, Томас Гуд). Ні, це було природно-американським явищем і тільки тому викликало таку сенсацію й таке захоплення в американськім тодішнім суспільстві.

Ось причини, що спонукали нас до включення саме цих трьох поетів до рубрики предтеч сучасної поезії: Уітмена, Маркгама, Траубеля.

 med.00407.008.jpg

УОТ УІТМЕН (WALT WHITMAN)

(1819-1892 р.р.)

Ми не маємо наміру в цьому коротенькому начерку всебічно оцінити Уота Уітмена, як поета. На це в нас не стало б місця, та й потреби цього ми в даному випадку не маємо. Задавшись метою скласти антологію нової сучасної американскої поезії, ми вміщуємо в книжку поета минулого віку, Уітмена, лиш як предтечу сучасної поезії. Отже, мета цього начерку — виявити вплив Уітмена на сучасну американську поезію.

А вплив той був надзвичайно міцний і, головне, масовий. Можна без перебільшення сказати, що вся американська поезія демократичного ренесансу носить на собі печать уітменізму. Вся — хіба за винятком невеликої групи наймолодшої генерації (це цікаво, що ренесанс в американській поезії, що почався якихся 14-15 років тому, вже встиг поділитись на генерації). Досить того, що сами поети визнають на собі той вплив, а хто ж не знає, що не легко добитись від поета такого визнання.

 med.00407.009.jpg

Марк Істман, публіцист, критик і поет, у своїм досить обширнім огляді — "Американські ідеали поезії" (власне, це вступ до його збірки віршів "Кольори Життя") говорить, що найбільше вплинули на сучасну американську поезію й визначили її нинішні форми й ідеологію два такі протилежні таланти, як Едгар Аллан По і Уот Уітмен.

"Поезія, що має за свій об'єкт життя демократичну дійсність, скорше має маніфестувати той надзвичайний наплив і перевагу матеріалу над структурою, що ним Уітмен причарував світ. В Америці, у всякому разі, свобода й гостра одвертість міцного мистецтва асоційована з традиціями, що він заснував"...

Чим, власне, пояснюється такий вплив Уітмена на нинішню американську поезію, після стількох років невизнання його американським суспільством? Бо ж загальновідомий є факт, що Уітмен був аж до останнього десятиріччя більш популярний в Європі, зокрема в Росії, ніж на своїй батьківщині. Може, найбільш оригінальна є відповідь на це питання, що її дає відомий критик-напівмарксист Флойд-Делль:

"...Він бачив майбутнє, що наступало, як армія з прапорами, щоб звільнити пригнічене й безнадійне місце Людини. Він знав, що воля йде й що це зобов'язує нас бути готовими до неї. Він передбачав руйнування старовинних пут і проповідував злиття разом брата з братом у героїчнім, мужнім коханні... Він заволодів фактично мріями, що їх пророки вісімнадцятого віку плекали перед ним — тільки з тією ріжницею, що він віддавався радше емоціональним, ніж інтелектуальним заходам людства до створення нового суспільства... Він справді знов відкрив розкішні утопічні мрії вісімнадцятого віку".

Це оригінальне порівняння Уота Уітмена з утопістами XVIII сторіччя хоч і не є вповні вірним, але все ж має свою певну рацію. Уітмен для сучасних поетів

 med.00407.010.jpg

з'явився саме могутнім утопістом-пророком, що поставив перед ними великий ідеал:

— Демократію.

І як пізніші апологети наукового соціялізму черпали свої перші стимули до обгрунтування наукового соціялізму від попередників-утопістів, так само й поети демократичного ренесансу, навіть піонери пролетарської поезії, повинні були виховуватись на Уітмені. І тому, що Уітмен перший висунув гасло демократизму (а сумом за цим утраченим скарбом просякнено мало чи не всю сучасну американську поезію), і тому, що Уітмен взагалі був перший американський поет. До нього вся поезія Америки являла собою наслідування поезії англійської (за незначними винятками). Уітмен дав американській поезії новий, американський, зміст і нову, невластиву тодішній Европі, форму.

Але більшість сучасних американских поетів лише формально прийняла спадщину Уітмена, не розуміючи дійсного єства його пророцтв. Уітмен був співцем сучасного йому світу не тому, що виправдовував його хиби, а тому, що, як пише вже цитований нами Флойд-Делль, "він бачив у дуже бридкім сучаснім матеріяли, з яких має бути створено майбутнє".

Це джерело Уітменівського оптимізму досить карикатурно відбилося на сучасних американських поетах-"демократах". Не вміючи з Уітменівською космічністю приймати все, що існує, не вміючи в надто бридкім сучаснім капіталістичної Америки знаходити матеріялу, з якого має бути збудоване майбутнє, вони все-таки, слідом за Уітменом, намагаються виявляти американський патріотизм. Отже не дивно, що той їхній патріотизм звучить фальщиво.

Вселенскість та аполітичність Уітмена вони сприймають, як виправдання їхньої власної байдужости до

 med.00407.011.jpg

класової боротьби, в той час як сам Уітмен давав цілком ясні причини своєї відокремленності від класової боротьби:

"Робітниче питання не підносилося тоді (в часи громадянської війни) так, як тепер — мабуть, це причина, чому я не охопив його. Воно стає життьовим питанням — колись стане життьовим питанням; тоді хтось має остерігатись, особливо істоти з великим достатком, видертим із поту і крови бідних. Це так, все воно так. Та поки-що я не збираюся належати до жодної партії".

Так казав Уітмен у розмові з Г. Траубелем. Робітниче питання давно вже стало життьовим питанням, але нинішні спадкоємці Уітмена в більшості своїй все-таки продовжують оспівувати демократію, як абстракцію. Вони не вміють знаходити в сучаснім того матеріялу, що з нього буде створене (або, скорше, який створить) майбутнє — вони не добачають пролетаріяту та його класової боротьби.

Але, мимо тих прогалин, сучасна американська поезія своїм буйним розквітом виконала заклик Уітмена:

Поети прийдешнього, промовці, співці, музики прийдешнього! ......................................... Прокиньтеся! бо ви повинні виправдать мене.

Сучасні поети Америки виправдали Уітмена. Його мотиви, його форми, його ідеологія (хоч і не вповні відчута сучасними поетами), панують в американській поезії. І коли Уітмен у свій час на запитання, що він думає про Едгара По, відповів: "Багато є кімнат у будинку поезії", то ми можемо з певністю сказати:

Незалежно від того, хто зайняв окремі кімнати в будинку американської поезії, весь той будинок є спадщина Уітмена.

 med.00407.012.jpg

Нечисленні переклади з Уітмена, що їх ми тут подаємо, зроблено з єдиного повного видання його творів, що вийшло за редакцією його літературних спадкоємців — Р. М. Бока, Т. Б. Гарнеда й Г. Л. Траубеля в 1919 році в Гарден-Сіті (штат Нью-Йорк).

ПАМ'ЯТІ ПРЕЗИДЕНТА ЛІНКОЛЬНА

О КАПІТАНЕ, МІЙ КАПІТАНЕ!

О Капітане! Мій Капітане! Наш корабель переміг всі негоди, Скінчено подорож нашу жахливу, ми досягли нагороди, Порт ось вже тут, дзвони гудуть, люд весь довкола святкує, Очі всі стежать, кіль наш тривкий, судно відважне і люте; Та, о серце! Серце! Серце! О червоні краплини нестерті, Де на палубі мій Капітан лежить, Що впав холодний і мертвий. О Капітане! Мій Капітане! Повстань і слухай ті дзвони, Повстань — для тебе стяг майорить, для тебе сурма вібрує, Для тебе квітки, й гірлянди, й стрічки, для тебе на березі натовп, Тебе вони кличуть, схвильовані маси, до тебе обличчями палко;  med.00407.013.jpg Єсть, Капітане! Любий батьку! Ця рука над тобою розпістерта! Це якась мара, що на палубі Ти впав холодний і мертвий. Уста бліді й безмовні. Капітан мій не відповідає, Мій батько не чує моєї руки, ні бажань, ані пульсу не має, Корабель на котвиці, певний, тривкий, свій шлях скінчив і замкнув; Був жахливим шлях, — корабель звитяг своєї мети осягнув. Береги, буяйте, дзвони, дзвоніть! Та я, жалобою роздертий, По палубі хожу, де мій Капітан Впав, холодний і мертвий.

Я СПІВАЮ ТІЛО ЕЛЕКТРИЧНЕ

(Уривок)

7

Людське тіло на аукціоні — (Бо перед війною я часто ходив до невільничого ринку й стежив за торгом) Я помагав аукціонерові, — недбайло майже не знав свого діла. Джентельмени дивляться на це видовище, Хоч як не набивати ціну, вона не може бути досить високою за це,  med.00407.014.jpg Бо за це, ради цього, квінтилійонами літ готувалася земна куля, ще без єдиної звірини й поля, За це повстанчі кола щиро й постійно кружляли. В цій голові всевражливий мозок, В ній і під нею — творіння героїв. Збадай ці члени, червоні, чорні чи білі, вони чарують у сухожиллях і нервах, Їх варт було б облупити, щоб ви їх могли побачити. Витончені почуття, світлосяйні очі, рвучкі, меткі, Шматки грудних м'язів, гнучкі хребти й шиї, плоть не в'яла, добре-розмірені руки й ноги, І чудеса ще в середині. В середині кружляє кров, Та сама стара кров! та сама червоно-стрімка кров! Там здіймається й тріпоче серце, там всі пристрасті, бажання, досягнення, надхнення (Чи ви думаєте, що їх нема, бо їх не виявлено по салонах та лекційних залах?). Це не тільки одна людина, це батько тих, що мають бути батьками і їхню чергу, В ньому зародок залюднених держав і багатих республік, З нього безліч безсмертних життів з безліччю втілень і розваг. Як ти знаєш, хто має вийти з паростка, од його паростка через сторіччя?  med.00407.015.jpg (Від кого б ти винайшов своє походження, коли б міг простежити шлях назад через сторіччя?).

БИЙТЕ! БИЙТЕ! БАРАБАНИ!

Бийте! бийте! барабани! — сурміть! сурми! сурміть! Крізь вікна, крізь двері — вдирайтесь, як люта ватага, У церкву врочисту і збори розкидайте геть, У школу, де учень вивчає. Молодому спокою не дайте — хай з нареченою щастя не має; Хай і мирний селянин не знає миру, як поле оре або збіжжя збирає, Так скажено голосіть і стукотіть ви, барабани, так пронизливо ви, сурми, сурміть. Бийте, бийте, барабани! Сурміть, сурми, сурміть! Понад рух міст, понад торохкотіння коліс по вулицях; Постелі готові для сонних вночі по хатах? не спати їм в тих постелях, Не лихварить удень лихварям — геть гандлярів та спекуляторів — невже вони не вгамуються? Балакуни балакатимуть? співець намагатиметься співати? Адвокат у суді з'явиться, щоб захищать свою справу перед суддею?  med.00407.016.jpg Тоді гуркотіть хутчіш, важче, барабани —ви, сурми, дикіше сурміть! Бийте, бийте, барабани! Сурміть, сурми, сурміть! Не потурайте — не спиняйтесь на скарги, Не вважайте на кволих, не вважайте на плаксіїв та молитовних, Не дбайте за старого, що благає юнака, Хай не чутно буде голосу дитини ані прохань матери, Хай навіть мари струснуть мерців, що лежать в них, чекаючи гробу, Так міцно ви калатайте, о барабани жахливі — так голосно ви, сурми, сурміть!

ПІСНЯ ПРО ТЕСЛЯРСЬКУ СОКИРУ

2

Вітайте нам, всі країни, землі, кожна за своє, Вітайте нам, країни сосни й дубу, Вітайте, країни цитрини й смоковниці, Вітайте, країни золота, Вітайте, країни пшениці й маїсу, вітайте, виноградні, Вітайте, країни цукру й рижу, Вітайте, бавовняні країни, вітайте ті, де біла бараболя й солодка бараболя,(1)  med.00407.017.jpg Вітайте, гори, рівнини, ліси, прерії, Вітайте, багаті береги річок, плоскогір'я, розщілини, Вітайте, незміряні трав'яні країни, вітайте, пасовиська, грунти овочевих садів, льону, меду, коноплі, Вітайте так само, як інші, більш твердолиці, землі, Землі багаті, як землі золота чи пшениці, чи овочеві землі, Землі шахт, землі мужніх і суворих руд, Землі вугілля, міди, олива, лудива, цинку, Землі заліза — землі, де створено сокиру.

ЛИСТЯ ТРАВИ

Розділ перший. Присвяти

САМОГО СЕБЕ Я СПІВАЮ

Самого себе я співаю, просту, окрему особу, Що тепер вимовляє слово Демократія, слово Масове, Фізіологію зверху донизу, Не обличчя саме, як не мозок самий, варті Музи. Я кажу, закінчена Форма далеко цінніш, Я Женственість Мужности рівну співаю. Життя безмежне в жазі, клекотінні і владі, Веселе для вільної дії згідно законів найвищих Я Сучасну Людину співаю.
 med.00407.018.jpg

ЯК Я МІСЛИВ У ТИШІ

Як я мислив у тиші, Перебираючи мої поеми, міркував над ними повільно, Привид постав перед мене з недовірливим зором, Жахливой красою, віком і міццю, Геній поетів усіх країв, Як до мене звернув, мов полум'я, очі, Перстом вказавши багато безсмертних пісень І голосом грізним: Що ти співаєщ? — він мовив: Чи ти не знаєш, одна лиш є тема для завжди достойних бардів, І темя ця — Війна, боїв фортуна, Вправних бойців творіння. Хай буде так, — тоді я відповів, — Я також, гордовита Тінь, оспівую війну, найдовшу й найвеличнішу од всіх. З мінливою фортуною вона в моїй ведеться книзі, із наступом і відступом і льотом, хисткою й нелегкою перемогою (Тепер, я думаю, вже повною, чи майже повною, нарешті), що охопила світ, На смерть і на життя, на Тіло та на вічну Душу, Дивись, і я також приходжу, співаючи пісні боїв, І понад всіх я провідник бойців відважних.
 med.00407.019.jpg

В ТІСНИХ КОРАБЛЯХ НА МОРІ

В тісних кораблях на морі, Що синь безмежну розгортають по боках Зі скавчанням вігрів і музикою хвиль, великих, можновладних хвиль, Або в якомусь самотному байдаці, що й танку морському виринає, І, радісні, упевнені вітрила білі простягнувши, Перетинає він етерне серце променю та піни — вдень, або під силою зар уночі,— Моряки молоді й старі, може, випадком мене, спогад про землю, читатимуть, До кінця, нарешті. Тут наші думи, мандрівників думи, Тут не земля, сама тверда земля ввижається,— може, скажуть вони тоді,— Тут небо аркою, ми почуваємо хвилювання палуби під нашими ногами, Ми відчуваємо пульсацію тривку, одлив і приплив нескінченного руху, Звуки невидимої містерії непізнаного, величеззного надхнення рідиною насичених часток. Пахощі, млосне скрипіння канатів, меланхолійний ритм, Безмежний краєвид, обрій далекий і тьмяний —все є тут, І це океану поема. Тоді не вагайся, о книго, виконуй своє, призначення,  med.00407.020.jpg Ти — не тільки спогад про землю, Ти також, як самотній байдак, розсікаєщ повітря, не знаю — куди скерована, але певності повна, В товаристві з кожним кораблем — пливи і ти. Несись поперед їх, обвита моєю любов'ю (дорогі моряки, для вас я перевив нею кожнийлисток); Поспішай, моя книго! Надимай свої білі вітрила, мій маленький байдаче, через можновладні хвилі, Лунай, пливи, лети понад безмежну синяву від мене до кожного моря! Ця пісня — морякам та всім їхнім кораблям.

ЧУЖИМ КРАЯМ

Я був, що ви питали за чимсь, щоб відчути цього неспокою Нового Світу Та щоб виявить Америку, її атлетичну Демократію. Ось чому я посилаю вам мої поеми, що в них ви знайдете, чого бажали.

ДО ІСТОРИКА

Ти, хто минуле славиш, Хто розвідав поверхню, зовнішність рас, життя, що само показало себе, Хто трактував людину, як витвір політиків, державних мужів, правителів і жерців,—  med.00407.021.jpg Я, мешканець Алеганії, трактуючи її такою, яка вона є в своїх власних законах, Стискаючи пульс життя, що лиш часом себе виявляло (вища гордість людини в собі), Співець Особи, накреслюючи те, що лиш має бути,— Я проєктую історію майбутнього.

ДО ТЕБЕ, СТАРА СПРАВО

До тебе, стара справо. Ти, незрівнянна, жагуча, добра справо, Ти, сувора, безжалісна, солодка ідеє, Невмируща для рас, країв, віків, Після війни незнаної, сумної, великої війни за тебе (Я думаю, всі війни всіх часів провадились, провадитимуться за тебе), Ця пісня для тебе, повітряний марш тобі. (Війна, о, бойці, не тільки сама по собі, Далеко, далеко більге такого, що в чеканні мовчазно стояло позаду, тепер проголошується у цій книзі). Ти, орбіто багатьох орбіт, Ти, кипучий початку! ти, зародку, що схований, добре зберігся! ти, центре! Довкола ідеї твоєї кружляла війна, З усім її гнівом та грою палкою причин (З усіма великими наслідками, що прийдуть за тричі тисячу літ),  med.00407.022.jpg Ці речитативи для тебе,—моя книга й війна — це одно, Її духом просякнені Я і моє; як спір, що висить на тобі, Як колесо на осях своїх, ця книга мимоволі обертається Довкола ідеї твоєї.

ДЛЯ НЬОГО Я СПІВАЮ

Для нього я співаю, Я підбурюю сучасне не минуле (Немов столітнє дерево, відтяте від коріння, — сучасне на минуле), Часом і просторінню я розширюю його, розплавлюю закони вічні, Щоб цим зробить його законом для нього самого.

КОЛИ Я ЧИТАВ КНИГУ

Коли я читав книгу, славетний життєпис, Хіба тут є (я мовив) те, що автор зве життям людини? І коли я умру, так хтось писатиме й про моє життя? (Коли хто щось дійсно знає з мого життя, Чому ж я навіть сам, здається, часто, знаю мало або нічого про дійсне моє життя,  med.00407.023.jpg Лиш скількись натяків, скількись розкиданих слабеньких ниточок та недоречностей Я шукаю для власного вжитку, щоб тут накреслить).

НА ПОЧАТКУ МОЄЇ ПРАЦІ

На початку моєї праці перший крок вдовольнив мене так міцно,— Простий факт розуміння, ці форми, владність руху, Найменша комашка або тварина, почування, зір, любов,— Перший крок, я кажу, встрашив і вдовольнив мене так міцно, Я ледве посувався й ледве бажав посуватись далі, Але волів стати і повільно оспівувати це весь час в екстазі.

ТІ, ЩО ПОЧИНАЛИ

Як вони пеклувались землею (виринаючи в інтервалах), Які дорогі й величні вони для землі, Як вони прив'язують до себе так само, як до інших — що за парадокс являє їх вік, Як народ відгукається їм, тепер їх не знаючи, Як щось невблаганне в їхній долі весь час,  med.00407.024.jpg Як весь час не щастило їм у незнанні, І як та сама невмолима ціна повинна все оплачувать те саме велике набуття.

ДО ШТАТІВ

До Штатів, чи якого-небудь з них, ябо якого-небудь міста по тих Штатах,— Противтеся багато, піддавайтеся мало, Хто одразу неодмовно слухняний, того одразу й цілком поневолено, Раз цілком поневолені,—жодна нація, край чи місто на цій землі вже ніколи не вертають волі.

В МАНДРІВЦІ ПО ШТАТАХ

Ми почали мандрівку по Штатах (Пак через світ, як кличуть ці пісні, Пливучи звідсіля до кожної землі, до всіх морів). Ми добровільні учні всього, учителі всього й коханці всього. Ми стежили, як доби року себе розтрачували й минали, Й казали, чому б кожному чоловікові й кожній жінці не робить так, як доби, й не роздавать себе так само? Ми на хвильку спинялись в кожному місті й містечку, Ми пройшли Канаду, Північний Схід, широку долину Місісіпі й Південні Штати,  med.00407.025.jpg Ми радились потроху з кожним зі Штатів, Ми чинили суд на собою й запрошували чоловіків та жінок слухати, Ми казали собі: вважай, не бійся, будь щирим, обнародуй тіло й душу, Будь хвилину й проходь, будь щедрим, повстриманим, цнотливим, вабливим, І те, що ти роздаєш, може, тоді повернеться так само, як вертають доби року, Й зможе бути таким, як вони.

ДО ПЕВНОЇ СПІВАЧКИ

Ось, бери цей дар, Я приготував його для якогось героя, промовця або генерала, Для того, хто повинен послужити добрій старій справі, великій ідеї, поступові, визволенню раси, Якомусь сміливому супротивникові деспотів, якомусь відважному бунтареві; Аля я бачу, що те, що я приготував, належить тобі так само, як иншим.

МЕ IMPERTURBE

Мене непохитного, що вільно стоїть у Природі, Пана всього, чи пані всього, певного в центрі непевних речей,  med.00407.026.jpg Захопленого, як вони, пасивного, мовчазного, вразливого, як вони, Що визнав свою працю, злидні, славу, гріхи за менш важливі, ніж я вважав, Мене біля Мексиканського моря, або в Мангатті, або в Тенессі, або далeко на північ, або в середині краю, Людину річок, або лісову, або сільську, з цих Штатів, чи з берегів, чи озер Канади, Мене усюди, де життя моє жило,—о, щоб бути самоврівноваженим для випадковостей, Щоби поборювати ніч, хуртовини, голод, глузування, нещастя, опір, як це роблять дерева й звірята.

Я ЧУЮ, ЯК АМЕРИКА СПІВАЄ

Я чую, як Америка співає, різні співи я чую. Ремесники, кожний співає свою так, як належиться, радісно й міцно; Стельмах співає свою так, як міряє дошки чи бруси; Каменяр співає свою так, як стає до праці чи кидає працю; Човнар співає про те, що звязане з ним і з човном; палубний співає на палубі пароплаву; Швець співає так, як сидить на своєму ослоні; шаповал співає так, як стоїть; Дроворуба спів, орача на шляху його вранці, чи в полудень, чи як сонце сідає;  med.00407.027.jpg Солодкий спів матери або молодої дружини на роботі, або дівчини, коли шиє чи пере,— Кожний оспівує те, що торкається його чи її й нікого більше, Вдень — що належить до дня, вночі — гурт юнаків потужно дружньо, В повний голос співають свої міцні, мелодичні пісні.

ЯКЕ МІСТО ОБЛОЖЕНО?

Яке місто обложено й намагається скинуть облогу? Ось я послав до того міста полководця меткого, відважного, безсмертного І з ним кінноту й піхоту й гарматні парки, Й гарматників найбільш смертельних з тих, що коли-небудь палили з гармат.

ХОЧ ВСЕ ОДНОГО Я ОСПІВУЮ

Хоч все одного я оспівую (Одного, та ще створеного з протиріч),— я присвячую Нації, Я залишаю в ній бунт (О таємне право повстання! О ненажерний, неминучий вогню!).

НЕ ЗАЧИНЯЙТЕ СВОЇХ ДВЕРЕЙ

Не зачиняйте своїх дверей од мене, пишні книгозбірні,  med.00407.028.jpg Бо, те, чого бракувало по всіх ваших переповнених полицях — тепер найбільш потрібне, —я приношу, Книгу, що вийшла з війни на поверхню, я створив, Слова моєї книги — ніщо, мета її — все, Окремішну книгу, не звязану з рештою, інтелектом ще не відчуту, Але ви недомовлено-схованим тремтітимете до кожної сторінки.

ПОЕТИ ПРИЙДЕШНЬОГО

Поети прийдешнього! промовці, співці, музики прийдешнього! Не нині виправдувати мене й відповідати, для чого я є. Але ви, нове плем'я, саморідне, атлетичне, цнотливе, більш величне, ніж знані досі, Прокиньтеся! бо ви повинні виправдать мене. Я сам лиш написав одно чи два слова — вказівки для майбутнього. Я лиш проголосив момент для колеса й поквапився назад у темряву. Я є людина, що, тиняючись без впину, звернула випадковий зір на все й тоді одвернула своє обличчя, Залишаючи вам довести й закінчити це, Сподіваючись головних діянь од вас.
 med.00407.029.jpg

ДО ТЕБЕ

Чужинцю, як, минаючи, зустрінеш мене й забажаєш промовлять до мене, чому б тобі не промовлять до мене? Й чому б мені не промовлять до тебе?

ТИ, ЧИТАЧУ

Ти, читачу, тремтиш життям і гордістю й любов'ю так само, як і я Тому для тебе ці співи.
 med.00407.030.jpg  med.00407.031.jpg

Notes:

Back to top